Аромат квітучої сакури
(Вечір, присвячений японській культурі)
Японія – це згадка нашого століття,
японці – це найнезбагненніший,
найпарадоксальніший з народів.
Разом із зовнішнім оточенням вони такі мальовничі,
театральні і артистичні.
Еліза Скідмор
Сьогодні ми відправимось на Далекий Схід до дивовижної країни, яку її жителі називають Ніхот або Ніппон, що в перекладі означає „Країна Сонця, що сходить”. ЇЇ часто називають країною XXІ століття. Вона за кілька десятиліть перетворилася в економічного гіганта. Але Японія – це не тільки „економічне диво”, це країна, традиції якої часто абсолютно незрозумілі європейцю, оскільки у японців інше сприйняття світу. Сьогодні ми відчиняємо двері в цю загадкову країну.
Учень 1: Японія – це острівна держава, що займає територію чотирьох великих островів та близько чотирьох тисяч маленьких. Це країна 150 вулканів, з яких 40 – діючі. І серед них – священна для кожного японця гора Фудзіяма, найвища точка Японії.
О вітер за схилу Фудзі!
Приніс би на віялі в місто тебе,
Як дорогоцінний подарунок.
М. Баско
Це країна землетрусів, яких кожен рік буває близько 1,5 тисячі, що складає 4 поштовхи на день. Це країна цунамі, що в перекладі означає „хвиля, що досягла гавані”, які сягають 10 м у висоту і знищують все на своєму шляху. Це країна тайфунів, яких буває 10-15 на рік. ¾ території Японії займають гори. Влітку тут дуже жарко, навіть вночі температура +23-250С, а зими холодні і сніжні. На окремих островах випадає до 1,5 м снігу, а температура опускається до – 400С.
Учень2:
З давніх часів жителі Японії намагаються пристосувати своє життя до таких суворих умов. Конструкція традиційного японського будинку відрізняється простотою і легкістю, а також майже повною відсутністю меблів. Розміщення речей в будинку підкоряється правилу: жодна важка річ не повинна знаходитись вище голови сидячої людини. Традиційний японський будинок – це дерев’яний каркас з трьома рухливими стінами і однією нерухливою. Стіни не несуть функцій опори і тому можуть розсуватись і навіть зніматись, виступати в ролі вікна. Клімат в Японії вологий, тому будинок стояв на опорах, висотою 60 см. Легкий дерев’яний каркас будинку був гнучкий, що допомагало будівлі вистояти під час постійних землетрусів. Підлогу покривали солом’яні килими-татамі, на яких головним чином сиділи, а не стояли. Оскільки меблів майже не було, то спали на підлозі на товстих матрацах, які вдень ховали в стінні шафи. Важлива деталь будинку – ніша-„токонома”, яка знаходилась в нерухливій стіні. Там могла висіти картина чи стояти ікебана. В оздобленні ніші проявлялись індивідуальні риси господарів будинку. Навколо будинку був садок. Коли розсували зовнішні стіни будинку, зникала межа між внутрішнім простором будинку і садком, створювалось враження єдності з природою. Зараз японці будують висотні будинки, що витримують сильні землетруси.
Учень 3: Жителям Японії властиві любов до праці, сильно розвинене естетичне почуття, любов до природи, відданість традиціям. Через непорозуміння японці зажили собі в світі славу войовничої нації, але самі вважають себе народом від природи м’яким та делікатним.
У 604 р. принц Сетоку писав: „Найцінніше – це духовна м’якість, найважливіше – це вміння не заперечувати іншим”. Ввічливість і акуратність, бережливість і дисциплінованість, цікавість і самовладання, почуття відповідальності та культ знань – все це властиве японцям. Вони вміють звільнитися від метушні щоденності й знайти духовне заспокоєння у природі, змоделювати її у мініатюрі. Творці найсучасніших проектів можуть, забувши про все, годинами милуватись вишнями, які цвітуть, листям клена, складати ніжні букети.
Учень 4: Вирішальний вплив на психологію і культуру японців здійснила релігія буддизму, яка проникла в країну у VІІ ст. з Китаю.
Виходячи з основних положень буддизму, вони у повсякденному житті дотримуються таких настанов:
- мирися із ситуацією;
- обмежуй себе у розвагах;
- причиною незгоди і нещастя вважай себе.
Суто японська релігія – синтізм, яка проповідує культ природи і вшанування духів, особливо духів предків. Традиційні японські обряди – захоплення квітами, квітучою сакурою (ханамі), милування осіннім листям (момідзігарі) – це процес виявлення себе „справжнього в природі”. Це особлива грань символічного світосприйняття японців, пов’язана з пошуками краси, тонким відчуттям прекрасного, гармонією з природою. Японці говорять: „Любіть природу, любіть квіти, любіть дерева, небо, красу у великому і малому – і ви навчитеся любити життя, берегти людину”.
Учень 5: Вагоме значення в житті японців має пейзаж. Як правило, біля кожного дому розбивали невеликий сад. Японські сади підкорялися законам гармонії, милували око, служили для філософського споглядання.
„Сад каміння”, „філософський сад”, „сад Рьоандзі”. Десятки назв у визначної пам’ятки японського міста Кіотоі десятки тлумачень суті, яку вклав століття тому мудрий монах Соамі у 15 чорних необроблених і різних за величиною каменів, розкладених по білому піску. Але насправді помічаєш лише 14, п’ятнадцятого перед очима немає. Його закривають сусідні. Робиш крок дерев’яною галереєю, яка тягнеться уздовж краю піщаного прямокутника – з інших трьох боків сад обмежений кам’яними монастирськими стінами, - й знову 14 каменів. П’ятнадцятий, той, що був досі прихований, тепер опинився у їхньому числі, а зник другий камінь. Ще крок галереєю, і геніально спланований хаос постає знову в іншій композиції.
Може, Соамі хотів сказати, що справа не в каменях, а в людях, які до саду приходять? Чи не в тому суть саду, що люди сприймають одне й те саме по-різному, кожний – по-своєму. І при цьому нікому не спадає на думку заявляти: я бачу світ правильно, а решта – ні. Може, ключ до ідеї „Саду каміння” в конституції, яку склав принц Сьотоку: „У кожної людини, - говориться в ній, - є серце. А в кожного серця є свої схильності. Я вважаю це гарним, він – поганим, і навпаки. Але я зовсім не обов’язково є мудрецем, а він зовсім не обов’язково дурнем. Обидва ми тільки звичайні люди”.
Учень 6: До рівня високого мистецтва доведено в Японії церемонію чаювання тяною („шлях чаю”). Цей звичай привіз у Японію буддійський монах Сайте у 805 р. з Китаю. Існує легенда про прекрасну дівчину, яка так полюбила юнака, що пожертвувала своїми повіками, щоб прогнати сон і всю ніч дивилася на свого милого. Та дівчина померла від горя, а на місці її смерті виріс кущ, листки якого нагадують повіки. Відвар з листя цього куща відганяє сон, підвищує працездатність.
У Японії чаювання не лише спосіб вгамувати спрагу, а й спеціальна церемонія, в якій разом злились спостереження за природою та предметами мистецтва, мовчазні роздуми та спілкування. Існує 4 правила чайної церемонії: гармонія, чемність, чистота, спокій.
Чай п’ють у хатині в глибині саду, під покровом соснових гілок. Перед входом – доріжка із гравію, йдучи по якій людина позбавляється щоденних проблем, залишаючи на ній світські турботи.
П’ють, як правило, зелений чай. Горить вогнище, у кімнаті напівтемрява, тиша, закипає металевий чайник. У школах чайної церемонії, девіз якої „Мир через чашку чаю”, навчають з належною увагою вітати гостей, мовчки прислуховуватись до закипаючого на вогні чайника, ловлячи відгомін вітру у соснових голках, забувши про повсякденні неприємності і турботи. Від спостереження картин та квітів очищається зір, звук води очищає слух, сам чай – смак, дотик до чайного посуду – очищає сприйняття.
Танцюють дівчата в кімоно.
Учень 7. Мистецтво розміщення квітів у вазах – ікебана („життя квітів”) – походить з старовинного звичаю покладання квітів на алтар божества, який розповсюдився в Японії разом з буддизмом у VІ ст. Частіше всього композиція в стилі того часу – рікка („поставлені квіти”) – складалася з гілочки сосни або кипарису і лотосів, троянд, нарцисів, встановлених у старовинну бронзову вазу.
В композиції ікебани присутні, як правило, три обов’язкові елементи, що означають три першооснови: Небо, Земля і Людина. Вони можуть втілюватись квіткою, гілкою, травою. Їх співвідношення одне з одним і додатковими елементами створює різні за стилем і змістом твори. Завдання художника заключається не тільки в тому, щоб створити гарну композицію, але й найбільш повно передати в ній власні роздуми про життя людини і її місце в світі. За традицією в ікебані обов’язково відтворюється пора року, а співвідношення рослин утворюють загальновідомі в Японії побажання: сосна і троянда – довголіття, піон і бамбук – процвітання і мир, хризантема і орхідея – радість, магнолія – духовна чистота і т. д.
Дівчата складають 2 букети.
Учень 8. Мініатюрна скульптура – нецке – отримала широке розповсюдження у XVІІІ ст. Поява її пов’язана з тим, що національний японський костюм – кімоно – не має кишень і всі необхідні дрібні предмети (трубка, кисет, коробочка для ліків та ін.) прикріплюються до поясу за допомогою брелока-противаги. Нецке тому обов’язково має отвір для шнурка, за допомогою якого до нього прикріплюється потрібний предмет.
Японці вірили в духів і демонів, яких часто зображали в мініатюрній скульптурі. Вони любили фігурки семи богів щастя, серед яких найбільш популярними були бог багатства Дайкоку і бог щастя Фукуроку. Велика кількість нецке присвячена побутовим темам і повсякденному життю міста: мандрівні актори і фокусники, мандруючі монахи, борці сумо, жінки за різними заняттями, вуличні торговці.
Нецке завжди мають компактну форму без ламких деталей, що виступають, округлі, приємні на дотик. Виготовляли їх з різних порід дерева, слонової кістки, кераміки або металу.
Учень 9. В історії Японії є дуже болюча сторінка – трагедія міст Хіросіма та Нагасакі. У 40-х роках XX ст. США скинули атомні бомби на ці міста. Багато людей загинуло, багато захворіло на променеву хворобу, досі Японія відчуває наслідки цього лиха.
Дівчина Салако була смертельно хвора, але вона щиро вірила у своє одужання і щоранку питала лікаря: „Я одужаю, правда?” Він не зміг сказати їй правду, а натомість відповів: „Ти повинна зробити тисячу паперових журавликів – і тоді житимеш”. Вона без кінця працювала. Надія давала їй силу і віру... Дівчина померла на світанку, вона тримала в руці паперового журавлика, якому не вистачало одного крила. Відтоді у квітні місяці в Японії на вікнах домівок розвішують паперових журавликів, які є символом скорботи і надії, надії на майбутнє.
Діти виготовляють орігамі.
Учень 10. Сама Японія схожа на театр. Будинки з розсувними спінами нагадують ширми-декорації. Зародився народний театр Кабукі в групі танцівниць із синтоїстського храму, де танці в основному були пов’язані з погребальним обрядом. Актриси виступали в чоловічому одязі з короткими самурайськими мечами.
В 17 ст. жіночий Кабукі закрили, ролі почали виконувати лише чоловіки. Поступово з’явились спеціальні приміщення для вистав, де була сцена, розмальовані декорації, які під час вистави часто змінювались, співаки, музиканти. Чоловіки, які виконували жіночі ролі, намагалися не тільки наслідувати жінок, але й перевершити їх в жіночності. Початковий стан актора на сцені – нерухомість. Він оживає лише тоді, коли настає його черга грати. В Кабукі актори вперше почали виступати без масок. Але традиційний грим нагадує риси масок. Основні кольори гриму – червоний, синій і чорний. Червоний колір означає пристрасть, справедливість і доблесть, синій – зло, страх, поту сторонність; чорні – божественність і чародійну силу.
Велику роль відіграє міміка: зіниці, зведені до перенісся, означають устремління; підняті куточки губ – зверхність; при підняті кінчики брів – гнів.
Актори Кабукі роками готуються до виходу на сцену.
Учень 11. Японська культура і життя базуються на принципі „Усе зайве потворне”. У японців є девіз: „Не створи, а знайди і відкрий”.
Японські поети використовують мінімум слів, художники – мінімальну кількість мазків пензля, вважаючи, що надто повне самовираження не залишає місця для вдосконалення і фантазії. Японська поезія прекрасна і неповторна. Вона наповнена пахощами сакури, білосніжними видами гори Фудзіями, шелестом листя бамбука, співом зозулі, яскраво-червоним листям клена – в ній різноманітні нюанси людських почуттів. В мистецтві природне поєднується з людським. Так, білий сніг нагадує сиве волосся, морські хвилі – зморшки на чолі, квіти – весни і кохання:
Я стою на крыльце, мне нужно уйти, -
Но с любимой и на час расставаться жаль.
Подошла. Говорит мне: «Весна в пути. Вот уже
Наступил февраль».
А почки на персиках не распустились –
Сердце опередило их, в сердце цветы раскрылись.
Мадунача Синьитьи
Якби на світі не стало зовсім сакур –
Тоді б весною серця були в людей спокійні і байдужі
О, пелюстки сакури, розлетіться по цілому світі
І геть його затуманьте!
Щоб не видно було дороги, по якій наближається старість
Людину, яка хоче будь-що піти, я однак зупиню
Пелюстки, укрийте всю землю, щоб не видно було дороги.
Невідомий автор
Учень 12 (а). Поезією пронизана і японська проза: «Когда приходит весна, лес выпускает молодые почки – бледно-синие, бледно-изумрудные, бледно-красные, бледно-желтые – всех нежных оттенков, какие есть на свете. От вида одних лишь цветов вишни можно потерять голову. Углубимся в этот лес, когда листья его уже зазеленели. Каждый листок пронизан солнцем, над головой – словно сплетена крыша из изумрудов, сапфиров, и мое лицо тоже принимает зеленоватый оттенок, а если я ненароком засну, наверное, и сон мой будет изумрудного цвета». (Токутами Рока, XІX в.)
Учень 12 (б). Перша збірка японської поезії вийшла у XІІІ ст. До неї входили вірші в жанрі танка – п’тивірш, що складається з 31 складу. Приводом для створення вірша є будь-яка життєва ситуація. Танка – спостереження, роздуми, враження від побаченого.
Многие
Луной не восхищаются,
ведь как
Накопятся месяцы –
Человек стареет.
Асида Такако
Вона своїх думок
Не розкриває.
А прислала
мені незабудки–
І все стало ясно!
Коли у серці
спокій –
такий нечастий,
то навіть бій годинника
послухати цікаво.
|
Послинив грудку глини,
розім’яв і виліпив
обличчя матері –
таке, коли вона заплаче.
О, скільки туги в цім „портреті”!
Затужив за горами раптом
і зійшов на вершину сьогодні.
Шукаю той камінь –
та де ж він? –
торік я на ньому сидів.
Ісікава Такубоку
|
Учень 13. Найбільш поширеним жанром в японській поезії є хоку (тривірш без рими, що складається із 17 складів). Для його створення існують кіго-сезонні слова, які мав використовувати поет при віршуванні. Найбільш відомим і талановитим майстром хоку в Японії був Мацуо Басьо.
Милуюся місяцем,
Навколо ставка проблукав
Цілісіньку ніч.
Краса місячної ночі надихає на романтичні настрої, з’являються дивовижні мрії, прагнення до чогось цікавого.
Росинки крап-крап
Може спробувати ними
Змити бруд зі світу?!
Чисті росинки вмивають вранішню природу, що прокидається зі сну. Як людина тонкої душі поет розуміє, що у світі є зло і бруд. Його хвилює питання: як знищити зло? Як змусити людей усвідомити, що тільки краса породжує гармонію й спокій?
Перший день нового року,
Але задумався і стало сумно,
як осіннього вечора.
Новий рік не викликає радості. Поет відчуває сум, тугу, які, можливо, пов’язані з його самотністю, а, можливо, новий рік не несе нічого хорошого для нього, лише розчарування і нові страждання бідняка.
Мацуо Басьо – вважається кращим творцем хоку. Форма ліричної мініатюри вимагала від поета жорсткого самообмеження і водночас, надаючи вагомості кожному слову, давала змогу багато сказати і ще більше підказати читачеві, розбудивши його творчу уяву. Хоку враховує зустрічну роботу думки читача. Так тремтіння струни у відповідь на дотик смичка народжує музику.
Сьогодні ми привідкрили завісу таємничості загадки Японії. Сподіваюся ви зможете почерпнути для себе частинку японської гармонії і спокою, виваженості думок і почуття прекрасного. І, можливо, ми зупинимось на хвилину, придивимось до мурахи, кленового листочка, заслухаємось музикою дощу? Побачимо красу і вразимось нею.
