воскресенье, 16 февраля 2020 г.

Для 2-А класу на урок

Картки Ірини Петровської


Дж. Лондон «Північні» оповідання
 «Син вовка», «Бог його батьків», «Діти морозу», «Любов до життя», «Дочка снігів», «Біла тиша»
1. Історія створення «Північних» оповідань
У 1897 році на півночі Америки, в Клондайку, знайшли золото. В дикі простори Аляски - країну Білої холодної пустелі потягнулися тисячі бідняків ті, кого називають природженими романтиками. Джек Лондон, тоді ще початківець письменник, був з їх числа. На Алясці Лондон не розбагатів, але він зібрав там найцінніший матеріал для своїх творів, які познайомили американців з Північчю. Дерев’яні  поселення, сорокаградусна холоднеча, довгі полярні ночі, життя, повне смертельного ризику, де перемагає найсильніший,  - в таких умовах жили і боролися герої «Північних оповідань»
2. Тематика "Північних» оповідань:
- тема боротьби сильної особистості зі стихією, утвердження моральних якостей людей, їхньої взаємодопомоги, дружби, людяності ("Біла тиша", "Північна Одіссея", "Любов до життя", "На сороковій милі");
- тема згубного впливу грошей на душу людини, романтичне протиставлення природи і цивілізації ("Людина зі шрамом", "Тисяча дюжин", "У далекому краї");
- тема згубного впливу "копальневої цивілізації", пов'язаного з насадженням пороків і деградацією особистості ("На кінці веселки", "Те, чого не можна забути");
- тема трагічної долі індіанців, зображення їхньої самобутньої культури, протиставлення шляхетності і мужності індіанців хижацтву "білих вовків" ("Ліга старих", "Велика загадка", "Мужність жінки").
3. Герої північних оповідань – золотошукачі, бродяги, мисливці, авантюристи, аборигени Аляски — індіанці й ескімоси. Для героїв Дж. Лондона неможливий традиційний розподіл на позитивних і негативних. Навіть ті, котрих жене на Північ золота лихоманка, повинні мати мужність, рішучість, сміливість, щоб зануритися в Білу Тишу. Тому людське перемагає зле. Позитивний герой письменника — фізично і духовно сильний, здатний до самовідданої дружби і любові, великодушний і безкорисливий, сміливий і цілеспрямований.

Дж.Лондон  «Жага до життя»

Жанр: оповідання
Тема:  як людина бореться за життя в Білій Пустелі
Ідея: уславлення людини, яка кидає виклик смерті і перемає її, сили волі, витримки, жаги до життя
Елементи сюжету
Експозиція – опис Півночі та золотошукачів.
Зав’язка – Білл кидає свого хворого товариша.
Розвиток дій – герой бореться за життя.
Кульмінація – сутичка з вовком.
Розв’язка – порятунок героя.
«Жага до життя» - оповідання, доведення:
• Невеликий прозовий твір;
• Невелика кількість героїв (двоє);
• Однолінійний сюжет;
• Невеликий проміжок часу (декілька тижнів);
• Стислі описи.

Проблеми, які порушені у творі: проблеми людської гідності, життя і смерті, дружби та зради)
Випробування героя
1. підвернув ногу
Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. — Агов, Біле! Я підвернув ногу!
2. зрада друга
Біл так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя. Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови. Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід.— Біле! — гукнув він ще раз. Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся.
3. самотність
Він озирнув те коло світу, в якому залишився. Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки; і в його очах нараз проблиснув страх.
4. голод
"Голод давався взнаки". " голод гнав його вперед". "...рибка втекла", ін з'їв двох пічкурів сирими "лиш тому, що наказував розум. Чоловік усвідомлював: щоб вижити, треба їсти". "Він страшенно ослаб, йому паморочилося в голові, іноді так, що аж в очах темніло. Його почали мучати галюцинації, муки голоду щоразу повертали розум, до дійсності". Але його діймав лише голод: цілу ніч йому снилися обіди, бенкети та столи, заставлені найрізноманітнішими стравами.
5. поєдинок з ведмедем
Одчайдушну хоробрість змило хвилею страху. А що, коли звір нападе на нього, слабосилого? Він міцніше затис у руці ножа і подивився просто у вічі ведмедеві. Ведмідь став на задні лапи й вичікувально рикнув. Якби чоловік побіг, ведмідь погнався б за ним, але чоловік не втік. Осмілілий зі страху, він теж загарчав, дико, люто, вкладаючи в це гарчання весь свій страх. Ведмідь одступив убік, погрозливо рикаючи: він і сам злякався цієї загадкової істоти, що стояла прямо й не боялась його.
6. боротьба з вовком
він угледів вовчу голову. Гострі вуха не стирчали догори, як у інших вовків; очі були тьмаві й налиті кров'ю, голова понурилася. Він був хворий. Звір не зводив з нього голодного погляду. Він то ліз навкарачки, то непритомнів, а вовк усе плентався слідом за ним, кашляючи і хриплячи. Його коліна стали суцільною раною, як і ноги; кривава смуга тяглася за ним по каменях та мохові. Якось, оглянувшись, він побачив, що вовк пожадливо вилизує слід, і зрозумів, який його чекає кінець, якщо... якщо він сам не вб'є вовка. I почалась одвічна страшна трагедія боротьби за існування: хвора людина повзла, хворий вовк шкутильгав за нею — дві вмирущі істоти волоклися через пустелю, чигаючи на життя одна одної.
Герой на судні Бедфорт.
Вони обстежили нишком його койку. В ній знайшлося повно сухарів, матрац був напханий сухарями, в кожному закутку були сухарі. I все ж чоловік мався при своєму розумі. Просто він уживав запобіжних заходів на випадок голоднечі, та й годі. Вчені сказали, що це минеться; воно й справді минулося, перш ніж «Бедфорд» кинув якір у бухті Сан-Франциско.
Герой Д. Лондона переживає різні почуття, що стосуються його фізичного й морального стану, та проявляє позитивні якості характеру. Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною «їжею», біль у ногах, розтертих до крові, та замученому тілі, відчай від марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, що змінив страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком.
Роль природи
Природа на початку. «Сонце ховалося за товщею сизих хмар. Прокинувсь він о шостій ранку і якусь часину нерухомо лежав на спині, втупившись очима в сіре небо. Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.»
Природа в кінці. «Зійшло яскраве сонце… Погода була прекрасною. Почалося коротке бабине літо північних широт». «Бабине літо ще продовжувалося»
Висновки: кожна Людина повинна боротися за своє життя, бути здатною постояти за себе, нести в собі знаряддя сили, сміливості, доброзичливості, духовної і громадянської відваги і, найголовніше,— Любити Життя, сповнене духовної боротьби.

Для 3-Б на урок

Відтворіть послідовність подій твору «Пурпурові вітрила»
А. Ассоль розповідає батькові про зустріч з Еглем
Б. Ассоль запитує Грея, чи він візьме з собою Лонгрена
В.Грей замалював блакитною фарбою цвяхи, якими був розп'ятий Христос на картині
Г. Ассоль побачила незнайомця, який тримав в руках її яхту
Д. Грей став власником трищоглового галіота
Е. Лонгрен залишив морську справу і зайнявся вихованням дочки
Є. Вугляр захищає Ассоль.
Знайти відповідність між терміном та його значенням.
1. Повість                                                                                   А) авторський твір
2.Феєрія                       Б) ліричний твір, що відображає думки і почуття автора
3.Поезія                                 В) великий прозовий твір, який більш глибше, ніж оповідання, зображує героїв і події
4.Оригінал                                               Г) образ, якому притаманні інакомовна багатозначність і глибина узагальнення
5.Символ                                                      Д) відтворення тексту іншою мовою

6.Переклад                                                                 Е) твір з казковим сюжетом

Вірші зарубіжних поетів про кохання


Щоб відкрити матеріал, натисніть на картинку

среда, 12 февраля 2020 г.

Учням 3-Б для опрацювання



Біографія Роберта Бернса (1759-1796)
1 Місце народження. Роберт Бернс народився 25 січня 1759 року  у селищі Алловей. біля м. Ейра на півдні графства Ейршир у Шотландії. Перший із семи дітей Бернсів.
З шотландської слово «burn» означає «струмок».  Бернс любив підкреслювати цей смисл свого прізвища.
Burns supper
25 січня шотландці називають Burns supper – це національне свято в Шотландії. Це свято проводиться не тільки в Шотландії, але і в багатьох інших областях Великої Британії.
Свято має певний сценарій. Спочатку — невелике сценічне дійство з віршами, піснями та народними танцями, а потім смачна трапеза. У цей день шотландці дістають з гардеробів національні костюми — кілти.
Святкове частування в День народження Бернса складається виключно зі страв шотландської кухні. Обов’язковим є хагіс, який традиційно готується з дрібно посіченої печінки барана з додаванням вівсянки і спецій. Разом з хагісом на святковий стіл подається варена картопля і ріпа. На десерт господині готують краніхен — збиті вершки з малиною і підсмаженими вівсяними пластівцями. І, звичайно, на столі в цей день — знаменитий шотландський віскі. Усі страви заносять до кімнати під звуки шотландської волинки. Під час свята читають вірші Р. Бернса.
2. Батьки поета – Вільгельм Бернс та Агнес Браун -  були бідними фермерами.
- Мати майбутнього поета мала прекрасний голос, веселий характер. Часто, сидячи за прядкою, співала народні шотландські пісні про королів,  благородних розбійників та борців за незалежність маленької волелюбної Шотландії.
Батько - працьовитий і освічений фермер, розумів, що лише освіта допоможе його дітям вибитися в люди. Саме тому він сам навчив дітей читати й писати, дав їм перші уроки християнської моралі.
Вечорами “всі Бернси сиділи за книжками”, - згадували сусіди.

3. Дитинство. Дитинство майбутнього поета не було легким, адже йому доводилося працювати на рівні з дорослими, зазнавши голоду і нестатків. З 13 років Робін ходив за плугом, а в 15 став незмінним помічником батька. Але хлопець був веселим, винахідливим, дотепним. Він намагався завжди бути першим.
Він любив слухати народні пісні, балади, легенди, казки.
“В свої дитячі та юнацькі роки, - пригадував Роберт Бернс, - я був багато чим зобов'язаний одній родичці моїй матері. Вона, мабуть, мала найбільший в окрузі запас казок та пісень про дияволів, привиди, фей, домовиків, відьом, чарівників, злих духів, водяних ельфів, блукаючі вогні, видіння, чаклунів, співучі чарівні замки, драконів. - Це і збудило в мені приховані зернини поезії... ”
А найбільшою втіхою для нього було читання. Юнак читав усе, що потрапляло під руку.
3. Навчання. Саме батько пробудив в синах спрагу до знань і, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, послав дітей у сільську школу на навчання до  священика. У класному журналі значилося тільки ім'я Гілберта Бернса, а навчалися хлопчаки по черзі. На навчання двох дітей у батька просто не було грошей, до того ж один з братів постійно повинен був допомагати батькові в польових роботах. Потім, вмовивши сусідів скласти свої мізерні кошти на освіту дітей, батько запросив вчителя для всіх сільських підлітків. Ним виявився студент на прізвище Мердок, що став згодом відомим ученим.
- З допомогою Мердока Роберт Бернс опанував літературною англійською, а також французькою мовою, вивчав латинь, відкрив для себе Шекспіра, Дефо, Свіфта, Філдінга та ін.. Однак майже всі свої вірші Бернс написав на південношотландському діалекті, мовою свого дитинства. Згодом Роберта віддали до землемірної школи, а потім відправили на навчання до м. Ервіна. Писати вірші він почав у 14 років. Окрім того, збирав шотландські легенди, балади, вивчав рідну шотландську мову.
4. Важка робота. Коли Робертові виповнилося 25 років, помер батько. Юнак мав узяти на себе обов'язок піклуватися про сім'ю. Він став господарем ферми Мосгіл. Бернс невтомно працював, а вечорами писав вірші.
5. Поетичні збірки. Перша збірка : «Вірші Роберта Бернса, здебільшого на шотландському діалекті» побачила світ у 1786 році. У ній оспівувалося життя шотландського фермера-хлібороба, його моральна сила, краса рідної природи, героїчне минуле Шотландії, дотепно висміювалися лицемірство й пиха. Жива, барвиста народна мова, теми віршів сподобалися публіці.
- Один із сучасників Р. Бернса писав: «Батраки й робітниці з ферм охоче віддавали заощаджені гроші, відмовлялися від найнеобхіднішого, щоб тільки дістати цей примірник віршів»; «Робітники ткацької фабрики в Кілмарноці, купивши книжку в складчину, розділили її по аркушах і вчили вірші напам’ять, обмінюючись прочитаними сторінками».
6. У Единбурзі
- 27-го листопада 1786 року Бернс від’їздить до Единбурга. Багато хто із сучасників Роберта Бернса писали про те, що в самих вишуканих салонах столиці з’явився красивий, високий чоловік, елегантно, але просто одягнений, з прекрасними чорними очима. Усі вже знали про поета-орача, “самородка”, про його “Богом даний талант ”. Але ніхто не чекав зустріти людину такої високої культури, вільної, гідної, зі світськими манерами.
- У квітні 1787 року вийшло единбурзьке видання віршів та поем Бернса. Півтори тисячі примірників розійшлися серед передплатників, решта 500 були розпродані за 2 дні.
І двері великого світу столиці навстіж відчинилися перед Робертом. Та поет дуже швидко зрозумів, що його місце серед народу, плоть від плоті якого він є сам, а світські салони йому чужі, як і він для них.
 “Чи зможе поет, повернувшись до свого знайомця – плуга, все ж зберегти у цілості свою просту ліру?” – писав Бернс. Він розумів, що його голос слухає вся Шотландія. У своїх листах та віршах поет сам детально розповів про те, як, приїхавши додому, він зрозумів, що повинен повернутися до життя простого фермера. Лише на рідній землі, серед чудової шотландської природи серце поета билось вільно й натхненно.
7. Одруження. На вилучені гроші від збірок Бернс купив невеличку ферму, одружився з Джин Армор (1765-1854) – 1788р, дочкою мохлінского підрядника Дж.Армора.
Йому довелося працювати, щоб утримувати сім'ю.  У перервах між працею продовжував писати вірші. 
Роберт Бернс ніколи не впадав у відчай, не скаржився. А в доброму гуморі не було людини веселішої, дотепнішої, винахідливішої за нього. Поет намагався завжди в усьому бути першим: і в роботі, і жартах. Він пишався своєю фізичною силою: однією рукою міг підняти важкий мішок, найкраще за всіх косив і жав, найшвидше складав снопи.
Увесь свій вільний час Берне самовіддано віддавав збиранню старовинних пісень та балад. Він став безпосереднім учасником відродження багатого фольклору Шотландії не тільки як кращий поет, а й як учений, як великий знавець і своєї батьківщини.
8. Останні роки життя. Незабаром Бернс розорився, нічим стало платити за оренду, і друзі виклопотали йому місце акцизного чиновника в містечку Дамфріз.
Виснажлива праця й нестатки похитнули здоров'я поета. У нього була тяжка форма ревматизму, яку лікарі в ті часи не вміли лікувати. Бернс повільно згасав. Його останні роки були затьмарені боротьбою з тяжкою хворобою та судовими торговцями, яким він заборгував.
Останній місяць свого життя Бернс провів біля моря. Лікарі, не знаючи, що вбивають поета, призначили йому холодні морські купання. Кожного ранку, задихаючись, Берне пірнав у солону воду затоки і, ледь зігрівшись, довго сидів на сонці й постійно думав.
Одного разу він сказав Джин Армор, своїй дружині, що через 100 років його вірші будуть знати й читати більше, ніж за його життя. Він відчував силу кожного слова, його чарівність, звучання. Але не лише музикою ставала у його вустах рідна мова, вона вражала, як меч, захищаючи правду й свободу. Він зробив для народу все, що міг: прагнув зберегти його мову, пісню, розповісти про його землю, найкращих синів і дочок.
9. Смерть поета. 21 липня 1796 року серце Р. Бернса зупинилося. Поетові було лише 37 років. Дружина не мала грошей на пишний похорон. В день похорон вона народила п’ятого сина Бернса.  Однак за труною поета йшло 12 тисяч шотландців, які прийшли віддати йому свою останню шану. Друзі Бернса зібрали для дружини та п'ятьох дітей значну суму грошей, щоб вони не знали злиднів. Через декілька років, коли слава Бернса дійшла до столиці, король призначив удові поета пенсію. Але вона, вірна пам'яті свого чоловіка, відмовилася від цих грошей.
10. Слава поета. Перед генієм Р. Бернса схилялися не лише його численні співвітчизники, а й найавторитетніші майстри слова з інших країн. Серед них був Й.В. Гете. Він вважав, що шотландський поет досягнув величі завдяки своїй народності.
Ліричні поезії Р.Бернса  і сьогодні є  популярними. Багато його віршів у перекладі С.Маршака стали відомими піснями, які і зараз виконуються популярними співаками. Наприклад, відома пісня «В полях под снегом и дождем» у виконання О.Градського, «Зеленый дол» у виконанні гурту «Тіль Уленшпігель».  
- Часто пісні на вірші шотландського поета використовувалися в кінофільмах. З найбільш популярних можна відзначити романс «Любов і бідність» з кінофільму «Здрастуйте, я ваша тітка!» у виконанні А. Калягіна та пісню «У моїй душі спокою немає ...» з кінофільму «Службовий роман».
11. Українські митці про творчість Р. Бернса
Творчість Р. Бернса була досить популярною і в Україні.
Т. Шевченко назвав Бернса «поетом народним і великим».
І. Франко проводив паралель між Шевченком і Бернсом. Леся Українка радила братові Михайлові включити твори знаменитого шотландця в антологію найкращих зразків світової поезії українською мовою. П. Грабовський у листах до І. Франка із заслання відзначав, що пісні Бернса «щиро народолюбні».
Українською мовою твори Бернса вперше з’явилися у 70-х рр. XIX ст. у перекладах І. Франка,
П. Грабовського та ін.
Серед сучасних перекладачів поезії Р. Бернса — Василь Мисик, Микола Лукаш, Сава Голованівський, Віталій Колодій та ін.
12. Найвідоміші вірші: «Чесна бідність», «Моє серце в верховині», «Джон-Ячмінь», "Дерево Свободи", «Моя любов рожевий квіт»


Учням 3-Б для опрацювання

Генріх Гейне (1797-1856)
"Я ніколи не надавав великого значення славі поета, і мене мало турбує, хвалять чи проклинають мої пісні. Але на мою труну ви повинні покласти меч, бо я був хоробрим солдатом у війні за визволення людства!" Г.Гейне 
1. Генріх Гейне - німецький поет доби романтизму 
2. Дата та місце народження. 13 грудня 1797 р. в Дюссельдорфі на Рейні 
3. Батько: Самсон Гейне - єврейський торговець, торгував тканинами, колишній офіцер гвардії 
4. Мати: Бетті Гейне - освічена жінка, знала чотири мови, літературу, філософію 
5. Навчання: Дюссельдорфський католицький ліцей, Боннський, Геттінгенський, Берлінський університети. 
6. Освіта. Доктор права 
7. Заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне. 
8. Кохання до своїх кузин, доньок Соломона: спочатку в Амалію, а згодом — у Терезу. 
9. Літературний дебют Гейне (1821 р.) «Вірші Генріха Гейне» 
10. Слава. «Книга пісень». У 1827 р. збірка «Книга пісень» принесла поету славу. Вона об'єднала всі вірші, написані митцем до того часу. За життя Г.Гейне збірка перевидавалася 12 разів. 
11. Подорожі Німеччиною, Англією, Італією 
12. Цензурні перепони та переслідування. Сміливі виступи Гейне в пресі та його художні твори, спрямовані проти німецької націоналістичної й релігійної політики, спричинили цензурні перепони та переслідування. Служіння ідеям свободи, рівності й братерства спонукали Генріха Гейне стати, за його власним висловом, «барабанщиком революції». 
13. У Парижі. Політичне цькування набрало таких обертів, що Гейне змушений був рятуватися втечею до Франції. У Парижі Гайне прожив останні 25 років свого життя (1831-1856).
14. Одруження. У 44-літньому віці Гейне одружився з простою селянською дівчиною, продавщицею Кресане Ежені Міра, яку називав на німецький лад Матильдою 
15. «Матрацна могила» (параліч спинного мозку). У травні 1848 р. Гейне востаннє вийшов з дому, і пішов до Лувра. Він знепритомнів там, упавши біля славетної статуї Венери Мілоської. Усі наступні вісім років свого життя, названі самим поетом «матрацною могилою», він провів прикутий до ліжка. Гейне не здавався і навіть зберігав почуття гумору. Напівсліпий і нерухомий письменник правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою на широких аркушах виводив великі літери. 
16. Смерть. Перед смертю поет попросив покласти собі на груди квіти. Із захопленням він повторював: «Квіти! Квіти! Яка прекрасна природа!». Його останні слова: «Писати! 
Паперу, олівець!..» Помер Гейне 17 лютого 1856 р. Похований на кладовищі Монмарт 17. Основні твори: «Книга пісень» («Задзвени із глибини», «Коли настав чудовий май...», «На півночі кедр одинокий...», «Не знаю, що стало зо мною...», «Коли розлучаються двоє...»\ «Подорожні картини», «Німеччина. Зимова казка», «Сілезькі ткачі», «Романсеро».


Збірка Г.Гейне «Книга пісень» 
Кохання й душевні страждання — основна тема ранньої лірики Г. Гейне, зокрема його збірки «Книга пісень» (1817-1827), до якої ввійшли поезії з творчого доробку раннього періоду. Гейне оповідає історію своєї любові до кузини Амалії, доньки відомого банкіра. 
Його вірші вражають багатою гамою переживань ліричного героя. Адже насправді любов юного поета обернулася лише болем: зарозуміла дівчина ставилася до нього зверхньо й врешті решт побралася із заможним поміщиком. Тим часом у збірці Гейне постає дивовижний світ мрії та фантазії. Надзвичайно виразним є в ній і образ самого ліричного героя, душа якого збурена суперечностями.
«Коли настав чудовий май...» (1822-1823) 
Поет з одного боку, переконаний, що повік любитиме свою обраницю, і плекає надію на взаємність, а з іншого, — усвідомлює марність своїх сподівань і страждає від байдужості коханої.
Переживання ліричного героя виходять далеко за межі біографії митця. У вірші йдеться про високе почуття кохання, що дає життя людському серцю.
Любов для Гейне — живе, природне почуття. Щемливо ліричні рядки його поезії «Коли настав чудовий май...» — гранично відверті. Певне, тому цей вірш і ввійшов до скарбниці європейської любовної лірики. Вірш «Коли настав чудовий май...», перекладений Лесею Українкою в 1890 р.
Коли настав чудовий май, 
Садочків розвивання, 
Тоді у серденьку моїм 
Прокинулось кохання. 
Коли настав чудовий май 
І пташок щебетання, 
Тоді я милій розказав 
Мою журбу й кохання.  
Анкета вірша
1. Жанр. Елегія 
2. Тематика. Інтимна лірика 
3. Кому присвячений. Кузині Амалії, доньці відомого банкіра Соломона Гейне 
4. Збірка, до якої належить вірш: «Книга пісень» 
5. Тема: нерозділене кохання 
6. Сюжет: пробуджується природа - зароджується любов 
7. Настрій: легкий смуток, бо закоханого не помічають 
8. Головний художній засіб. Психологічний паралелізм: почуття зіставляються зі станом природи 
9. Анафора «коли» допомагає передати нагнітання нерадісних дум ліричного героя, його страждання, журбу
Елегія (грецьк. elegia — журлива пісня, скарга

среда, 5 февраля 2020 г.

Домашнє завдання для 3-Б класу із зарубіжної літератури

В робочі зошити з літератури записати конспект цієї статті (обов'язково для всіх). Виписуйте коротко, головне. Можна робити малюнки, кросворди, відео. 
Нагадую про олімпіаду "На урок". Виконуйте її завдання.
Повість-феєрія.
Ознаки феєрії 
фантастичний сюжет, уявний час і простір, незвичайні персонажі, несподівані, фантастичні події, використання чарівних і яскравих ефектів.
Ознаки повісті  
дослідження невеликого кола проблем, незначна кількість персонажів і подій, сюжет розгалужений, зображення певного періоду, епізодів з життя героя (героїв), велика роль описів (у тому числі портретів, пейзажів), важливе значення голосу автора або розповідача, відкритий фінал.
Сюжет.
Спочатку сюжет розвивається у паралельних площинах: окремо доля Ассоль, окремо - доля Артура Грея. Але з III розділу автор зводить «жіночу» й «чоловічу» лінії сюжету в одне річище, зближуючи й перетинаючи долі головних героїв, готуючи їм зустріч віч-на-віч. Таким чином Грін робить казку про пурпурові вітрила реальністю, яка приносить щастя двом прекрасним молодим людям, котрі не розучилися вірити в чудо.
Елементи сюжету
Експозиція. Розповідь про дитинство Ассоль та Грея 
Зав’язка. Пророкування, мрія, яку подарував Ассоль Егль 
Кульмінація. Грей готує пурпурові вітрила для корабля “Секрет” 
Розв’язка. Корабель з пурпуровими вітрилами у бухті Каперни
Тема.
Шлях Ассоль та Грея до своєї мрії.
Ідея.
Письменник утверджує думку про те, що треба завжди сподіватись на краще, не втрачати мужності та надії. “Чудеса треба робити своїми руками...”
Конфлікт.
Мрії Ассоль <-> дійсність; піднесена натура <-> реальне життя; Каперна <-» мрія.
Основний конфлікт повісті-феєрії О. Гріна «Пурпурові вітрила» 
1. Люди, які вміють любити по-справжньому, духовно багаті мрійники, що вірять у казки й дива
протистоять
духовно обмеженим, заземленим й жорстоким людям, яким невідоме почуття людяності й справжньої любові. 
2. Чесний і порядний Лонгрен й фантазерка Ассоль. Вони вміють любити по-справжньому й це дає їм сили пройти через випробування відчуженням Каперни, 
протистоять
тупі й жадібні, жорстокі й духовно бідні. Головною опозицією Лонгрену і його доньці є родина Меннерсів.
3. Мрія про щастя й гармонійні стосунки між людьми. Уособлення цієї життєвої позиції - образи Ассоль і Грея.
протистоїть
Груба бездуховна реальність. Уособлення цієї життєвої позиції - жителі Каперни.
Проблематика.
Зіткнення мрії з брутальною дійсністю, кохання, доброта, батьківська відданість, заздрість і лицемірство, праця, почуття обов’язку; протест проти “законів натовпу; особистість і колектив; добро і зло.
Символічні образи.
Пурпурові вітрила — символ мрії, надії на краще, величі кохання, що є рукотворним дивом. 
Назва яхти Грея «Секрет» — символ пошуку смислу людського буття, таємниці життя. 
Каперна — символ людського зла, жорстокості, ницості.
Море — символ непередбачуваного життя людини, бурхливої долі й водночас символ волі, природної гармонії.
Слово «рай» (у написі на старих бочках) — символ духовної єдності душ, піднесеного життя.
Зоря — символ здійснення мрій, пробудження душі, кохання.
Сонячне світло (коли Грей побачив Ассоль) — символ просвітлення душі, кохання, ідеалу.
Реальне і фантастичне у повісті.
Реальне: життя бідних рибалок, їхній побут, становище дітей- напівсиріт, негативне ставлення оточуючих до тих, хто на них не схожий, особливо серед дітей.
Фантастичне: чарівник Егль, здійснення чуда, фантастичні пейзажі, щасливий кінець Риси чарівної казки. Вигаданість подій і ситуацій, герої мають незвичні імена, перемога добра й кохання у фіналі твору, піднесений стиль тощо
Поетичність мови О. Гріна
Антитеза — основа побудови твору Лонгрен — жителі Каперни; бідність — розкіш; Ассоль (чекання) — Грей (дія); Мрія Ассоль — сіре буденне життя Каперни 
Епітети Замшілі стовбури, осяйна блакить 
Порівняння Очі сірі, як пісок; тепле, як щока, повітря; щастя сиділо в ній пухнастим кошеням
Метафори, уособлення Охолоді головешки багаття чіплялися за життя; земна куля дихала
Висновок.
У «Пурпурових вітрилах» Грін змальовує невідому країну, якої не існує, та героїв, що мають незвичайні імена. Проте це не чарівна казка про Попелюшку, котрій принц приніс кришталевий черевичок. Ассоль дочекалася дива, адже вона так вірила у свою мрію і ніколи не відмовлялася від неї, хоча й терпіла злидні та насмішки. Письменник утверджує думку про те, що треба завжди сподіватись на краще, не втрачати мужності та надії.
Письменник утілив у творі думку про пошуки ідеального світу, де живуть сильні й красиві герої, здатні боротися за свою мрію й знаходити рідних по духу людей. Головний герой повісті Грей зробив те, про що все життя мріяв сам письменник, — став капітаном і подарував казку своїй коханій. Твір «Пурпурові вітрила» просякнутий світлою вірою в те, що людина може створити справжнє диво своїми руками. Письменник К. Паустовський сказав про цю повість: «Світ героїв Гріна здається нереальним лише людині, ницій духовно».
Характеристика образів
Паспорт-характеристика образу Ассоль
Родина. Батько Лонгрен, колишній моряк, мати Мері, померла 
Соціальний статус, матеріальний стан. Донька моряка, бідна 
Дитинство. Самотність серед людей. Тільки батько був для неї близькою людиною й створював атмосферу любові й родинного тепла.
Заняття, уміння: господарювала вдома, шила, допомагала продавати іграшки, спілкувалася з природою, мріяла 
Ставлення оточуючих. Більшість людей не розуміли її і не прагнули зрозуміти. Тільки батькове серце билося в унісон із серцем Ассоль.
Сприйняття навколишнього світу. Відчувала красу природи, яка була для неї живою істотою, поетично сприймала оточуючий світ, у ній жило дві дівчини: одна донька матроса й ремісника, друга - «живий вірш».
Риси характеру: Мрійлива, романтична, добра, працьовита, сильна духом, любить природу і розуміє її; турботлива донька 
Складові щастя: віра в мрію; оптимізм; здатність протистояти труднощам; передчуття дива
Паспорт-характеристика образу Артура Грея
Родина. Багаті і знатні батьки, які мало приділяли уваги хлопчикові. «Народився з живою душею, зовсім не схильною продовжувати родинну лінію» 
Матеріальний стан. Багатий, знатного роду, але приховував це, плаваючи на кораблі матросом Дитинство. Самотність у родині. Відчуженість від холодних й егоїстичних батьків-аристократів. Спілкувався з простими людьми більше, ніж із батьками.
Рід занять, освіта. Моряк, капітан корабля "Секрет" 
Ставлення оточуючих. Людям було важко зрозуміти його, він жив у власному світі фантазій. 
Найкраще юного Грея розумів Польдішок. Та ставши капітаном «Секрета», Грей намагається якнайкраще ставитися до своєї команди й до всіх людей, з якими його зводить доля.
Сприйняття навколишнього світу. Відчував красу природи, яка була живою істотою, поетичне сприйняття навколишнього світу.
Риси характеру: романтик, співчутливий, добрий, розумний, цілеспрямований, допитливий, витривалий, щирий, наполегливий, сміливий, витривалий, із глибоко розвиненими естетичними почуттями; мав «летючу, живу душу».
Складові щастя: творити дива власними руками 
Образи жителів Каперни 
У повісті-казці «Пурпурові вітрила» зображення Каперни починається з образу Меннерса, через якого загинула Мері, дружина Лонгрена. Меннерс — уособлення всього жорстокого світу Каперни. Він жадібний, лихий, хтивий чоловік. В усьому він шукав зиск і був ладен використати навіть скруту матері, котра заради дитини йшла віддати в заклад останню обручку. З почуттям гідності Мері відмовила Меннерсу, але після далекої подорожі в Лісе захворіла й померла. 
Лонгрен не забув про те зло, яке Меннерс заподіяв його сім'ї. Важко переживаючи смерть коханої дружини, Лонгрен не подав руки Меннерсу, коли той опинився у морі під час бурі. 
Лонгрен усвідомлював, що він був не правий, але його можна зрозуміти. Доля допомогла Меннерсу врятуватися. Перед смертю він учинив ще один гріх, звинуватив Лонгрена у своїй загибелі.
Мешканці Каперни одразу взяли бік Меннерса, бо їм було не зрозуміло те, як Лонгрен поводився: він надто переживав своє горе, мовчав про те, що сталося. їм здалося, що він протиставив себе іншим. Ніхто не міг зрозуміти велику тугу Лонгрена, біль його самотності, тривогу за майбутнє доньки.
Односельці зненавиділи старого моряка і його доньку. Вони не лише не прийшли їм на допомогу в біді,» а ще й глузували з них, всіляко принижували, вважали «божевільними». У словах Егля міститься характеристика бездуховного світу Каперни. Люди там не складають пісень і казок, а якщо й складали, то про хитрих і брехливих шахраїв. Такими були й самі мешканці селища, не здатні на добро, співчуття, розуміння.
Десятки років у Каперні нічого не змінювалося. На місце старого Меннерса прийшов його син. 
Ставлення до Лонгрена та Ассоль дедалі погіршувалось, а це означало подальшу моральну деградацію Каперни. Лонгрен слушно зазначив, що його односельці не вміють любити, бо любити — це віддавати себе іншим, творити добро задля людей, нести любов і світло. Усього цього не вміли робити мешканці Каперни. Вони готові були знищити всіх, хто жив не так, як вони. Мрія Ассоль про пурпурові вітрила викликала в них ще більшу ненависть. Вони вважали, що дівчина втратила розум, але насправді розум втратила не вона, а вони, а точніше — не розум, а душу.
Утім, серед мешканців Каперни були й добрі люди — сусідка, котра доглядала за Ассоль після смерті Мері, вугляр, який не раз підвозив дівчинку і, напевне, єдиний не вважав її «божевільною». Проте злих і лихих людей у Каперні було набагато більше, і серед них вимушені були жити Лонгрен і його донька Ассоль.
Каперна — узагальнений образ людського зла, жорстокості, лицемірства, підступності. Здається, що автор утілив у мешканцях Каперни всі суспільні вади, духовну ницість людей. О. Грін показує всеосяжність зла. Так, до Лонгрена та Ассоль погано ставляться не лише в рідному, а й у сусідньому містечку, де вони продавали іграшки,— їх там обдурюють, не цінують їхню працю. 
За вигаданими письменником містами й селищами приховується глибокий біль митця за всю реальну дійсність, де втрачено моральні цінності.
Однак всупереч темряві Каперни у творі пробивається світло високого кохання, мрії, добра, що митець протиставив жорстокому світові. Найкращі герої Гріна — Ассоль, Грей, Лонгрен — не змирилися із законами Каперни, вони створили у своїй душі інший світ, прекрасний і світлий, і несуть його незважаючи на всі перешкоди.